Кетяги червоної калини
Заквітчали неньку Україну
Й красивішої нема від неї
Від матусі рідної моєї
Ти будеш вічно жити
Тече Дніпро. Пливуть віки,
Минають весни, зими.
Ти не забутий наш Тарас,
Шевченко наш любимий.
Він серед нас і в наші дні –
Садок вишневий, кручі.
Ота хатина край села,
Широкий Дніпр ревучий.
І буде жити у віках
Від роду і до роду
Тому, що кожен його вірш
Присвячений народу.
А ще тому, Кобзарю наш,
Ти будеш вічно жити,
Що Україну ти любив
І нас учив любити.
Літо в полі. Коники в траві.
Все кругом росте, цвіте, буяє
Жайворонок в небі аж дзвенить,
Вітер з пшеницями розмовляє.
Пахощі духмяні аж п’янять –
Пахне хлібом, пухким короваєм.
Щастям огортається душа,
І все навколо вже здається раєм.
І радію я оцій красі,
І любуюся оцим земним раєм,
Тільки чом не вмієм берегти
Цю красу й народ у ріднім краї?
Пам'яті мами Марії
Стоїть хатка невеличка
Чепурна, біленька.
Біля хати – бабусенька
Худенька, маленька.
Все щось робить, хазяйнує,
Стиха щось співає,
Там підбілить, там підмаже,
Там квіти саджає.
Зажурилась вербиченько,
Опустила віти.
-
Де
ж це наша бабусенька? –
Хвилюються
й квіти.
Затужила
хатинонька,
Слізоньки
втирає:
-
Більш
не вийде бабусенька
Й нас не
привітає.
Колыбельная
Солнышко устало, спать легло,
Заглянула звездочка в окно.
Смотрит и любуется тобой,
Мой малыш, звоночек мой родной.
Ласточка уснула й воробей,
Ты ложись в кроватку побыстрей.
Бабочки уснули, спит жучок.
Повернись, зайчонок, на бочок.
Баю-бай, воробышек, усни,
Сладкие тебе приснятся сны.
Ручки ты под щечку положи
И «спокойной ночи» всем скажи.
Баю-баю, баю-баю-бай,
Поскорее глазки закрывай,
Всем спокойной ночи пожелай,
Баю-бай.
Святий Миколаю
Святий Миколаю
Взірець милосердя,
Усі люди
знають
Твоє добре
серце.
Ти діткам
слухняним
Дарунки
приносиш.
За щастя
людськеє
Завжли Бога
просиш.
В біді
допоможеш,
Не пройдеш
байдужим
За те і
шанують тебе усі дуже.
Тому й
прославляєм
Діла твої
славні,
Святкуємо
двічі
І в грудні, і
в травні.
Моє життя –
постійна боротьба
Із болем,
злом, з неправдою тяжкою,
Та знову кличе
в бій мене труба
На боротьбу з
байдужістю людською.
Хоч біль від
ран зовсім не затиха –
Не можу я
миритись з таким світом,
В якому квітка
правди засиха,
А квітка
кривди квітне буйним цвітом.
Відлітають журавлята
Відлітають
журавлята, відлітають
Покидають
рідну неньку, покидають,
А вона їм
сумно вслід крилом махає
І непрошену
сльозинку витирає.
-
Журавлята,
мої любі журавлята
Полетіли щастя-доленьку
шукати.
Що чекає їх на
тій тяжкій дорозі?
Залишили серце
мамине в тривозі.
Хто зустріне
вас, рідненькі, в чужім краї?
Хто зігріє,
нагодує, привітає?
Дай же , Боже,
діти, щоб завжди і всюди
Зустрічались
вам в дорозі добрі люди.
Журавлята, мої
любі журавлята,
Пам’ятайте,
чому вчила рідна мати,
Щоб не соромно
було з людьми стрічатись,
Щоб пишалась
вами Україна-мати.
Знов весна
посміхнулась мені
Йде весна
молода, йде весна,
І весела вона
й чарівна.
Все радіє
навкруг, ожива.
Вітер носить
кохання слова.
Йдіть від мене
всі думи сумні,
Бо весна
посміхнулась мені.
Йде весна
молода, йде весна.
Світ чарівний
дарує вона.
В білім вальсі
кружляє наш сад
І п’янить
неземний аромат.
Прожену я всі
думи сумні,
Наступають
щасливії дні.
Ми в казковім,
коханий, саду
Зустрічаєм
весну молоду.
Наступає пора
золота,
Молоді нам
вертає літа.
Йдіть від мене
всі думи сумні,
Весна знов
посміхнулась мені.
Чари весняної
ночі
Спустилась
річка на зелений луг,
Легенький
вітерець в саду гуляє,
Які чарівні
пахощі навкруг
І захвату
моєму меж немає.
О Боже мій!
Чудово як, повір!
Сади цвітуть!
Яка краса буяє!
Аж небо
захлинається від зір
Й чарівне
світло місяць розливає.
Все засинає,
тільки ніч не спить,
Ніч-чарівниця
розсипає зорі.
Як хороше, мій
друже, в світі жить
Й купатися в
красі оцій, як в морі.
Цвіте бузок і
пишний, і духмяний,
Й калина
заглядає у вікно.
Ой, як любила
я ці дні весняні
Дитинства
босоногого мого.
Любила шепіт
листя молодого
В саду
квітучім пісню солов'я.
Так хочу
повернутись я додому,
Як у гніздо
маленьке ластів'я.
Я хочу рідну
хату обійняти,
Погладити
берізку край воріт.
Пелюсточки
ромашки цілувати
І привітати
батьківський поріг.
Мене там мама
в квітках колихала,
Співала
колисковії пісні.
Щоб у здоров'ї
й щасті я зростала,
Щоб усміхалась
доленька мені.
Та у дитинство
заросла стежина,
В безжурні дні
немає вороття.
Та в тебе,
дороге моє дитинство,
Черпаю сили я
усе життя.
Не кажи «гоп»
(байка)
Хвалилась
якось муха-бідолаха:
- - Запрошує
сусідка в гості, свахо.
В її хазяйки
будуть іменини.
Ото наїмся я
вже буженини.
Скуштую і
яєчок, і ковбасок,
Зап'ю усе оте
холодним квасом.
Попробую і
коньячку у склянці.
Скупаюсь між
вареників в сметанці.
Як вдасться
чорної ікри пізнати,
То можна тоді,
свашенько, й вмирати.
Та так
розхвасталась, так розпалилась,
Що ледве на
гостину не спізнилась.
-
Тепер,
мухва, ви всі мені не рівня,
Бо буду я як
справжняя царівна.
Купатимусь у
розкошах, в вині,
Не рівня й
годі ви тепер мені!
Ви звикли лиш
в помийницях купатись,
Не хочу з
вами, голодранці, знатись!
Й задравши
носа муха полетіла,
Та тільки
пригоститися хотіла,
Як забігла
хазяйка тут до хати,
Узріла муху і
давай кричати:
-
А
киш! Геть звідси, ледарко проклята.
-
Мені
хоч би гостей нагодувати!
Бач, на дурняк
наїстись захотіла,
Хватає тут і
без тебе дармоїдів!
І так ту муху
чимось гамсельнула,
Що ледве вона
ніг не простягнула,
Припленталась
додому бідолаха:
-
Яка
ж я бідна та нещасна, свахо.
Вмираю вже від
дурості своєї.
Подайте щось з
помийниці тієї!
Чи можна серед
вас мені зостатись?
Ніколи більш
не буду зазнаватись!
Від себе ще й
таке додати хочу:
Якщо в халепу
вскочити не хочеш –
Ніколи не
хвались!
Не кажи «гоп»,
доки не перескочиш!
Закоханий
дощик
Пірну
краплиною в туман,
В вись
піднімусь хмаринкою;
Та й полечу
над нивою
І спраглою, й
звабливою.
Вустами припаду
до вуст
Ниви тії
жаданої.
Я щедро напою
її
І сам нап’юсь
з коханої.
Лисенятко
Лиска-мама
лисенятко
залишила без
сніданку:
лисенятко
провинилось –
мульти-табсиком
об’їлось. А тепер живіт
болить,
Й воно в ліжечку
лежить.
1 коментар:
Чудова підбірка віршів!
Дописати коментар